Серед старезних і величних дерев частини Погулянки, яка колись мала назву лісок Венґлінського, навіть не віриться, що за якусь сотню метрів звідси проходять шумні магістралі вулиць Зеленої та Пасічної. 200 років тому багатий львівський адвокат Франц Венґлінський купив цей ліс, збудував тут ресторан і запрошував сюди на відпочинок талановитих львівських письменників, акторів, музикантів. Саме Венґлінський, який був людиною веселою, обдарованою і товариською, дав цій місцевості назву Погулянка. 

Пізніше, в середині XIX століття, цей лісок купив власник мережі ресторанів Дістль і збудував тут пивоварню. Проте львів’яни й далі мали нагоду на лоні чудової природи плавати у човнах на добре улагоджених ставках. Погулянка вже третє століття є ідеальним місцем прогулянок для львів’ян, котрі цінують природу і тишу.

У глибині парку, на пагорбі серед старих тінистих дерев, розташована невеличка церква, зведена в неготичному стилі наприкінці XIX століття. У XVIII столітті серед мешканців підльвівського села Личакова ширилася легенда про те, що на одному з пагорбів над двома джерелами вірні бачили з’явлення Пресвятої Богородиці. А згодом на цій горі вірменські черниці зі Львова – сестри-бенедиктинки заснували капличку, яка була відома з 1766 року. Після Другої світової війни більшість львівських вірмен виїхала на Захід, і храм запустів. Наприкінці 80-х років XX століття греко-католицька громада цієї околиці відремонтувала церкву і освятила її як храм Матері Божої Неустанної Помочі, а з джерел Погулянки львів’яни й досі беруть воду.